Поданий до Верховної Ради Кабінетом Міністрів України законопроект № 10558 'Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування багатства і предметів розкоші', в загальній масі, негативно був сприйнятий вітчизняними експертами. І це при тому, що документ покликаний стати одним з найяскравіших посилів передвиборної компанії Партії регіонів, спрямованих до спраглого моральної сатисфакції українського люмпену. Як не більш ніж вдалий передвиборний піар-хід документ характеризують не тільки експерти, але і судячи з тексту законопроекту самі автори. Про це свідчать як ті ідеї, які закладені в документ, так і якість його підготовки.

Розробляючи документ, автори думали про що завгодно тільки не про створення робочої моделі податку на багатство, прикладів яких достатньо як в розвинених країнах, так і у вітчизняному законодавстві. Прототипом законопроекту № 10558 став представлений світу півроку раніше законопроект авторства команди захисника всіх українських пенсіонерів Сергія Тігіпка, який викликав тоді поблажливу посмішку в експертів, хоч трохи наближених до тематики оподаткування. Протягом останнього півріччя законопроект, очевидно, побував в руках фахівців, які суттєво допрацювали, м'яко кажучи, далекі від реальності ініціативи Сергія Леонідовича. Одначе, наче Фенікс, що відродився з попелу, основні, але від цього не найвдаліші думки 'сильного' в минулому українця знайшли своє відображення в законопроекті № 10558, внесеному до Верховної Ради Кабінетом Міністрів.

Так, авторам законопроекту не вдалося втекти від ідеї Тігіпка про суміщення в одному податку двох різних видів, які раніше вважалися несумісними - прямого (реального) податку на майно (з нерухомості, транспортних засобів) і непрямого податку (податку з продажів). Такий симбіоз обумовлює цілу низку запитань, на які ми не знаходимо відповідей.

Так, об'єктом оподаткування згідно з п.265.2.1 проекту фактично є операції з продажу дорогоцінних металів і каменів, годинників, мобільних телефонів вартістю понад 50 розмірів мінімальної зарплати, зброї вартістю понад 20 розмірів мінімальної зарплати, хутряних виробів вартістю понад 40 розмірів мінімальної зарплати, а також предметів мистецтва, колекціонування, антикваріату вартістю понад 50 МЗ. Платниками податку є фізичні особи - покупці товару, але перераховує податок до бюджету за них суб'єкт господарювання - продавець (п.265.6.5 проекту).

Питання: якщо платником податку є фізична особа, то як вона платить податок, купуючи товар в особи, яка не є суб'єктом господарської діяльності? Якщо не платить взагалі, то який же це платник? Якщо податок сплачує тільки суб'єкт господарювання, то має місце якраз ситуація, коли фактичний і юридичний платники податку не збігаються, тобто мова йде про непряме оподаткування. 'Яка різниця - скажете Ви - адже ми добиваємося необхідної мети - оподаткування предметів розкоші!' Не зовсім так. Адже саме системна помилка при визначенні природи пропонованого платежу тягне за собою нескінченну низку запитань. Приміром, якщо платником податку є фізичні особи, до них належать і фізичні особи суб'єкти господарювання, грубо кажучи - ПП. Таким чином, купуючи товар для наступного перепродажу, ПП повинен заплатити з нього податок на розкіш. При цьому, з наступного перепродажу товару споживачеві, ПП повинен знову утримати податок. Таким чином, товар обкладається податком кілька разів...

Ще питання - чому все-таки платниками податку по всіх об'єктах, крім нерухомості, є тільки фізичні особи? Тобто законодавець стимулює платників залишати право власності на майно на юридичних осіб? І чому, отримуючи предмет розкоші в подарунок, я не плачу податок, а купуючи - плачу?

Під час роботи над законопроектом не змогли усунути і протиріччя між статусом податкового агента і тією роллю (функцією), яку передбачає для податкового агента проект. Так, згідно зі ст.18 ПК податковим агентом є особа, на яку покладається обов'язок утримання податку з доходів, що нараховуються платнику, з перерахуванням податку до бюджету від імені та за рахунок платника. Іншими словами за логікою законопроекту продавець товару - податковий агент перед тим, як перерахувати податок до бюджету, повинен спочатку його відібрати у покупця. Але ця конструкція зовсім не відповідає змісту правового інституту податкового агента, адже продавець не платить нічого покупцеві, а лише отримує від нього гроші. Таким чином, конструкція характерна для непрямого оподаткування, що передбачає включення податку в ціну товару на стадії його реалізації, тобто того ж ПДВ, в нашому випадку абсолютно неприйнятна!

Залишилася без змін і мила серцю українського фіскала новела, яка передбачає стягування податку з податку. Так, згідно з п.265.4 податок на розкіш нараховується на ПДВ, що сплачується при ввезенні товарів на митну територію України. Також повністю сприйнята урядом і дивна норма тігіпківського законопроекту, що регулює стягнення податку при ввезенні на митну територію України предметів розкоші не залежно від того, що такий предмет розкоші міг бути до цього вивезений з території України.

Цікаво, що автори законопроекту, повністю ігноруючи обґрунтовану критику, залишили серед об'єктів оподаткування предмети колекціонування (підпункт и) п.265.2.1). Враховуючи те, що колекціонувати можна просто всі предмети, що не швидко псуються, а поняття предметів колекціонування ні в законопроекті, ні в Податковому кодексі не вказується, обкладена податком може бути будь-яка річ вартістю від 50 мінімальних зарплат. Але ще цікавіше інше - як ідеологи податку на розкіш збираються визначити мету, з якою купується предмет - оглядати колекцію, проводити розслідування, заповнювати спеціальну анкету?

Як і при аналізі законодавчої ініціативи піврічної давності при вивченні законопроекту № 10558 виникає питання: чому об'єктом оподаткування виступає тільки житлове майно? Тобто громадяни, які проживають у приміщеннях, які є непридатними для проживання, вже не розкішні громадяни?

Якщо характеризувати норми законопроекту, що стосуються оподаткування нерухомості в цілому, то тут уряд примудрився повторити основні помилки, допущені в чинній редакції ст. 265 ПК.

Йдучи, за старою українською традицією, своїм шляхом, чергова новація ігнорує позитивний досвід усіх без винятку розвинених країн, де базою оподаткування є звичайна, ринкова, податкова, реєстраційна або будь-яка інша, але все-таки економічна вартість нерухомості, замінюючи її квадратним метром - одиницею абсолютно не адекватною економічній суті податку. Адже квадратний метр в різних регіонах країни і навіть одного міста може являти собою різну економічну цінність і отже повинен породжувати різні податкові зобов'язання.

Для прикладу, у Великобританії податок на нерухомість нараховується у фіксованій сумі відносно базової ставки оподаткування, що становить 1354 фунта на рік. Нерухомість розподіляється на 9 категорій залежно від податкової оцінки об'єктів, переглядається кожні 5 років. У Данії нерухомість вартістю до 3,04 млн. датських крон обкладається за ставкою 1% від її вартості, а понад - 3%. У Німеччині податок встановлений в обсязі від 0,35% до 2,31% від вартості майна. Навіть у Китаї ставка становить 1,2% від вартості об'єкта або 12% від оціночної річної орендної плати, що нараховується на об'єкт. Чому законодавець із завзятістю бульдозера ігнорує не тільки світову практику, але власний досвід в частині оподаткування землі? Напевно, таку завзятість можна пояснити чим завгодно, крім простоти адміністрування, на що натякають розробники документа.

Адже про простоту адміністрування, альфа і омега якісного та ефективного податку стосовно проекту № 10558 говорити не доводиться взагалі. Як проконтролювати сплату податку суб'єктами господарювання - реалізаторами так званих предметів розкоші? Як можна проконтролювати рух товарів, часто навіть не індивідуалізованих? Адже це не тільки транспорт і нерухомість, що підлягають обов'язковій реєстрації! Ну, і звичайно ж обійти податок не важко для розкішних українців через механізм юридичних осіб, яких Кабінет Міністрів не бачить у складі платників.

Так, до речі, а як співвідносяться п.265.3.2 і п-п. а)-в) п.265.2.1. У першому сказано, що за наявності у платника кількох об'єктів оподаткування податок обчислюється окремо по кожному. А в другому передбачено, що об'єктом оподаткування може бути не тільки об'єкт (підпункт а), але і сукупність об'єктів (підпункт в). Як визначити податок у такому випадку?

Ми навмисне залишили за дужками даного матеріалу міркування про ефективність податку на розкіш і його доцільність, як такого. Думками за і проти концепції податку на розкіш переповнені вітчизняні інтернет-сайти. Насправді, дискусія про шкоду або користь податку на розкіш 'від лукавого'. Історія знає приблизно рівну кількість прикладів ефективного та неефективного оподаткування розкоші або накопиченого капіталу. Дійсно багато країн Європи останнім часом (Іспанія, Швеція та ін.) відмовилися від оподаткування багатства, залучаючи таким чином іноземний капітал. Однак, це зовсім не означає, що податок не застосовний до українських реалій. Підходить абсолютно! Але, за однієї умови. Якщо люди, що працюють над податком, будуть ставити за мету не продукування ефективного піару, передвиборного гасла тощо, а розробку механізму податку від початку і до кінця, використовуючи закордонний і вдалий вітчизняний досвід, не конструюючи нові не життєздатні конструкції, а допрацьовуючи старі, вже існуючі. Якщо ініціатори введення податку не будуть боятися наступити на чиїсь дуже чутливі мозолі, при цьому трохи пошкодивши дорогий педикюр. Не будуть обходити гострі кути, обмежуючи об'єкт оподаткування. Якщо автори законопроекту не будуть зі стійкістю, гідною спартанців закривати очі на шквальну критику своїх, м'яко кажучи, не далеких, хоч і дуже екзотичних ініціатив... Не здається Вам, що занадто багато 'якщо' для одного не дуже великого законопроекту...

Данило Гетьманцев