Децентралізація без кліше і маніпуляцій. Місцеві запозичення – це добре чи погано?

Останнє, четверте відео цієї серії – заключний штрих нашого месседжа: більшість тих, хто сьогодні агітують за децентралізацію, шукають її ознаки зовсім не там, де варто. Справжній рух до децентралізації в Україні – це не зміни до Бюджетного кодексу. Предмет регулювання Бюджетного кодексу – трансферти, розподіл доходів і видатків, теоретична можливість запозичень – це загальна рамка, яка (при багатьох недоліках!) уже багато років є достатнім фундаментом для нормальних міжбюджетних стосунків. Але справжньої децентралізації не відбувається – і не відбудеться, якщо будуть залишатись інші, справді принципові прогалини – а вони знаходяться зовсім в інших сферах. 

Перша принципова, некосметична потреба (наше перше відео) – це реальне (а не теоретичне) введення податку на нерухомість. Ми з жахом спостерігаємо, яке нерозуміння і протест здійнявся навколо цієї важливої реформи в останню добу – адже вона потрібна кожному із нас. Мабуть це відбувається через тотальний брак інформації про те, чому цей податок насправді несе добро, а кожний новий податок природньо викликає опір і роздратування. Спробуємо підготувати трохи матеріалів щодо цього. 

Друга  принципова задача децентралізації (друге відео) – це галузеві реформи. Не так важливо, з якого рівня бюджету будуть фінансуватись якісь з видатків; а от що справді важливо – це передавати їх разом з належною регуляторною автономністю (а саме цього наразі немає і, поки що, не планується). 

Третя принципова задача децентралізації (третє відео) – зберегти і розширити формульний обрахунок трансфертів, яким би не був їхній обсяг (сам по собі обсяг не грає великої ролі).

Нарешті, четверта задача – це посилення регуляторних потужностей, які повинні гасити ризики місцевих запозичень. Мається на увазі: розвиток ринку капіталу і підвищення його поінформованості, збільшення компетентності і підзвітності місцевих виконкомів, підвищення платоспроможності громад (через той же податок на нерухомість), і посилення нагляду за запозиченнями з боку центрального уряду та фінансового регулятора. Без цих змін місцеві запозичення або помруть як ідея (поставивши хрест на справжній децентралізації), або призведуть до макроекономічного лиха, коли через дії якоїсь з громад доведеться розплачуватись всій країні (не мед для будь-якої держави, але особливо страшний ризик в нашій ситуації). 

Всі ці зміни – складні, непопулярні, важкі. Але саме в них полягає суть децентралізації, а не в перепакуванні уже існуючих досягнень, при цьому з ризиком, що знову зібраний конструктор не запрацює хоча б настільки ж добре, як стара модель.