Криза державного управління: реакція українського суспільства на економічну рецесію і демографічні зміни (2010)

До моменту початку кризи, Україна накопичила значний обсяг неефективних інституцій, які зумовили як болючість реакції на зовнішній шок, так і характер відповіді на нього. Цей документ зауважує, що докризові фактори вразливості та індивідуальні стартові умови входження в економічну рецесію визначально вплинули на характер антикризових заходів у всіх країнах світу. Для більшості країн Європи (як усталених, так і нових) ці докризові фактори і бар’єри для ефективної відповіді були пов’язані передусім із величиною доступного фіскального простору для фінансування стимулюючих заходів, а також із попередньо взятими зобов’язаннями стосовно режимів валютної та цінової політики. Однак, як також демонструє цей документ, у випадку України ключовим фактором вразливості набутим до початку кризи була значна слабкість процесу державного політики (policy-making process) та функції державного управління (public governance) як такої. Через цю зростаючу управлінську дисфункціональність, Україна ввійшла в кризу із виснаженою спроможністю до розробки та запровадження ефективних політичних дій.

Цей документ намагається захистити три основні думки:

- Що генерування управлінської реакції (policy response) на кризу в Україні було викривлене фундаментальними проблемами в процесі прийняття політичних рішень та державних інституцій,
- Що ці управлінські дисфункції з’явились до початку кризи,
- Що надмірний фіскальний та політичний тиск створений кризою додатково загострив слабкості в політичному процесі, знизивши спроможність країни до стратегічного планування та державного управління до небезпечно низького рівня і створивши низку принципово нових соціальних та економічних ризиків.